Складно переоцінити значення фізичної активності та занять спортом для зміцнення організму. Поряд з цим при заняттях спортом існує серйозна небезпека травматизму, при чому найбільше ця проблема стосується молоді. Тому профілактика виникнення спортивних травм є важливим завданням галузей фізичної культури та охорони здоров’я.
За даними Міжнародного олімпійського комітету до сумного рейтингу найбільш травматичних видів спорту належать: футбол, хокей, регбі, а також єдиноборства: бокс, карате, дзюдо. Найбільш безпечними є настільний теніс, стрільба з луку, волейбол.
До найпоширеніших спортивних травм відносяться: пошкодження зв’язок і забої – вони притаманні практично для всіх дисциплін. На нижні кінцівки припадає 60% усіх спортивних травм. Перелами кісток та пошкодження суглобів ніг найбільш характерні для футболістів, сноубордистів, хокеїстів, гімнастів. Черепно-мозкові травми найчастіше виникають в хокеї, єдиноборствах, мотоспорті, фігурному катанні.
Щороку 8% молодих людей покидають спорт через травми. Це призводить до стрімкого обмеження їх фізичної активності, з усіма негативними наслідками і згубно впливає на здоров’я в майбутньому.
Фізична активність, спорт та рекреація є життєво необхідними як для молоді, так і для інших вікових категорій. Вони дозволяють вести здоровий спосіб життя, сприяють здоровому розвитку організму, попереджають хронічні захворювання та знімають стрес. Поряд з цим, необхідно враховувати можливість отримання травми, та мінімізувати її завдяки профілактичним заходам.
Заходи з профілактики спортивних травм умовно можна поділити на групи:
1. Профілактичні заходи пов’язані з підготовкою спортсмена та організацією тренувального процесу. Тренер повинен правильно й раціонально будувати кожне тренування і підготовчий процес загалом. Обов’язковим є проведення розминки перед початком тренування. При чому до травмування може призвести як надміру інтенсивна, так і недостатня розминка.
Завдання повинні ускладнюватися поступово. Рівень фізичної, технічної, загальної, спеціальної та вольової підготовки має відповідати складності поставлених задач. Особливо часто травмування через невідповідний рівень підготовки трапляється у складнокоординаційних – 35,7 %, технічних – 35,3 %, ігрових – 34,3 % видах спорту.
Менш важливе, але істотне значення має психологічна підготовка спортсмена. Надмірне психологічне перенапруження згубно впливає на координацію і зосередженість при виконанні вправ.
Найбільш ефективними для профілактики травматизму є розвиток пропріоцепції, рівноваги та сили спортсмена.
Важливим є дотримання режиму дня та правильне харчування спортсмена. Наприклад, на розвиток перетренованості та зменшення вольової спрямованості може впливати прискорене зменшення ваги тіла.
Необхідно здійснювати постійний медичний контроль за станом здоров’я спортсмена. Проходити періодичний медичний огляд. Слідкувати за повним відновленням після травм та хвороб. 7,8 % спортивних травм трапляються через порушення правил лікарського контролю.
2. Профілактика спортивних травм через зміну правил та спортивної політики. На цю групу факторів пересічним спортсменам і тренерам вплинути складно, однак згадати про неї варто. Правила є основним регулятором спортивної діяльності, і чимало правил були спеціально розроблені та змінені для зменшення ризику отримання травм. Іноді корективи в правилах можуть істотно зменшити травматизм, наприклад в хокеї обмеження використання силового прийому в групах 11 і 12 років дозволило зменшити кількість травм на 50%.
3. Заходи профілактики спортивного травматизму пов’язані з обладнанням, екіпіровкою та зовнішніми умовами.
Необхідно контролювати стан спортивного обладнання (якість кріплень інвентарю, покриття залу тощо).
Екіпіровка та одяг мають відповідати виду спорту, бути належного розміру та якості. За необхідності потрібно використовувати додаткові засоби захисту. Застосування адекватних засобів захистуможе сприяти попередженню травм. До таких засобів може належати тейпування, використання бандажів. Наприклад, під час дослідження тейпування гомілкостопу у травмованих та юних спортсменів, ризик травмування був знижений на 69% і 71% відповідно. Поряд з цим, використання тейпів не може бути пріоритетною стратегію первинної профілактики травмування здорових людей, які не мали травм в минулому.
Слід уникати надмірної кількості людей у спортивних секціях, це може послабити контроль тренера за виконанням вправ. Перевантаження тренувальних місць може спричинити появу травмонебезпечних ситуацій (наприклад зіткнення ковзанярів а катку). Місця проведення спортивних тренувань повинні бути добре освітлені і вентильовані.
Таким чином, повністю убезпечитись від травмування під час заняттями спортом неможливо, але мінімізувати ризики цілком реально. Для цього, перед усім, необхідний 1. раціональний підхід до побудови навчально-тренувальних занять і тренувального процесу загалом; 2. всебічна підготовка спортсмена (загальна фізична, спеціальна фізична, технічна, психологічна); 3. виконання спортсменом правил, дотримання техніки безпеки, режиму дня, харчування і правил особистої гігієни; 4. медичний контроль за станом здоров’я; 5. створення належних умов у місці проведення тренувань та слідкування за якістю тренувального обладнання та екіпіровки.
